Мої перші 10 км

Підготовка

Напевно, скільки часу я працюю в компанії «Астра», стільки й чую про участь у марафонах. І мій рідний відділ сервісного обслуговування не виняток. Цього разу настала і моя черга випробувати свої сили.

Спочатку не вірилось, що я, як людина яка ніколи не займалась бігом, зможу подолати не просто якийсь відрізок дистанції, а цілих 10 км. Це, звичайно, не марафон і навіть не напівмарафон, але все ж таки немаленька дистанція. Та, як кажуть в народі, очі бояться, а руки роблять. Потрібно було починати тренуватися.

Готуватися до бігу я розпочала ще в травні. Пробіжки в літній та весняний періоди мають свої переваги та недоліки. З перших: красиві зелені пейзажі, чудова тепла погода, з останніх – спокуса насолоджуватись сонечком і нічого не робити.

Проте готуватись було весело. В еру діджитал є безліч програм для смартфонів, які допомагають відслідковувати основні параметри бігу: відстань, швидкість, підйоми, затрачені калорії. А вже у груповому чаті у Viber можна ділитися своїми результатами, відстежувати прогрес. До речі, це один з факторів, який мотивує не сидіти вдома, а вийти на пробіжку. Не давали розслабитися і постійні питання: «Як підготовка?», «Скільки вже пробігла?». Такі стимули змушують тримати себе в моральному тонусі. Але я вдячна своїм колегам за турботу та підтримку.

Основним моїм страхом було не підвести друзів, адже я бігла естафету. Наша команда була «Only for girls»: я, Дякунчак Іванка, Єрмолаєва Катя та Березинець Віталіна.

День марафону

От і настав день марафону. Турбували дві речі: «Хоч би не було дощу» та «Головне – дістатись до фінішу». Але потім ти бачиш своїх колег, підхоплюєш позитивний настрій і зі світлими думками вирушаєш на старт.

Перший кілометр виявився найлегшим. Ти на позитиві, заряджена загальною атмосферою старту. Далі поступово звикаєш, починаєш бігти в єдиному темпі, розглядати околиці Києва, придивлятися до інших учасників. Одні біжать групками, інші поодинці. Серед них як любителі, так і професійні спортсмени. Є люди, які просто беруть участь в марафонах, а є такі, що загартовують свою стійкість. Особливо мене вразила бігунка-кіборг Тетяна Воротіліна, яка подолала марафонську дистанцію на протезі. У такі моменти розумієш, як важливо не опускати руки, а працювати над собою.

Найважчими особисто для мене виявилися п’ятий, восьмий та десятий кілометри, де перепади висот були найбільшими. Проте це не зрівняється з відчуттям того, що ти це зробила, у тебе все вийшло.

Остаточно хвилювання минає, коли ти бачиш останнього учасника на фініші з медалями, і тебе переповнює радість та гордість не лише за себе, а за всю дружню команду.

Враження і висновки

Після Wizz Air Kyiv City Marathon я зрозуміла кілька речей: варто не боятися пробувати щось нове, необхідно переступати через себе, свої лінощі та страхи. А марафон – це не просто пробіг заради галочки, у кожної людини є своя унікальна особиста мета. Хтось бігає для благодійності, хтось для підтримки командного духу, а хтось випробовує себе, свою стійкість та витривалість. Втім, хай там якою є мета, потрібно не здаватися і щодня робити до неї крок, адже попереду не лише нові марафони, а й нові звершення та досягнення!

Кубарська Світлана
Адміністратор департаменту післяпродажного обслуговування техніки